Лист до мами

Мені 1 рік.

Мамо, ти для мене весь світ. Твої руки, обійми, усмішка - це головне, що потрібно мені зараз. Я хочу бути поруч із тобою кожну хвилину, відчувати твій запах, чути твій голос. Мені так добре і безпечно, коли ти поруч. Я вчуся ходити, говорити, поводитись так, як ти. Я хочу бути схожою на тебе, мамо!

Мені 5 років.

Мамо, ти мій перший учитель. Як приготувати бутерброди, зварити макарони, як заводити знайомства, що таке добре і що погано, як влаштований світ, і звідки береться веселка? Мені так подобається, коли ми з тобою удвох, балакаємо про те про се. Ти найкраща мама на світі! І найкрасивіша. Всі мої малюнки і вироби - для тебе, мамо!

Мені 10.

Я школярка. У мене багато подружок. Але я дуже хочу дружити з тобою, мамо. Щоб ти розкривала мені таємниці жіночого світу, вчила дбати про себе, підбирати одяг, користуватися косметикою. Аби у нас були наші «жіночі» секрети. Щоб я могла розповісти тобі, як на мене дивиться Мишко з паралельного класу. А ще, як чудово, що ти можеш пояснити мені складну тему з математики!

Мені 15.

Я норовливий підліток. Я прошу не втручатися в мої справи, не виховувати мене. Я вважаю себе достатньо дорослою, щоб самій приймати рішення. Мене страшенно дратують твої поради і повчання, мамо. Я сама знаю, що мені потрібно.
Мамо, мені так важливо, щоб не зважаючи на всі мої грубощі, ти залишалася на моєму боці, довіряла мені, вірила в мене. Насправді мені дуже важливо, що ти цікавишся моїми справами і моїм життям. Я так сподіваюся, що вдома мене люблять і чекають будь-яку - з пірсингом, татуюванням, чорним волоссям, розбитим серцем чи закохану в нового хлопця.
Мені зараз так важливо зрозуміти, хто я, яка я, що люблю і у що вірю. Мені так важливо стояти на своїх ногах. Я з силою відштовхуюсь від тебе і твоєї підтримки. Але ти не бійся за мене, мамо. Відпусти мене, а я обов'язково повернуся до тебе – вже доросла.

Мені 20 років.

Я студентка. Почуваюся дорослою, молодою, сильною. У мене все життя попереду, і я впевнена, що багато зможу. Я подобаюся чоловікам, маю гроші. Іноді мені здається, що я розумію життя краще за тебе, мамо. Твої погляди здаються мені застарілими, а втручання в моє життя - настирливим. Відпусти мене, мамо. Дозволь піти своєю дорогою, зробити свої помилки.
І ще, мамо, я так хочу, щоб ти була щасливою, щоб мала своє життя, роботу, подруг. Твоє щастя робить мене вільною. Так мені значно легше самій стати щасливою.
Прошу лиш одне, мамо, вір у мене. Мені так це потрібно зараз.

Мені 25.

Я живу окремо, я заміжня. Тепер я сама – мама, у мене малюк. Мамо, я і не знала, що саме зараз бути з тобою близькою мені буде так важко. Я стараюся бути хорошою дружиною і мамою. Я хочу врахувати і виправити всі помилки, які були в моєму дитинстві. Це твої помилки, мамо. Як багато твоїх «помилок» я бачу зараз. І у мене так багато питань до тебе. Виявляється, я ображаюся на тебе, мамо. Я багато в чому не згодна з тобою, і мені важко приймати твої поради. Я за все вдячна тобі, але в своїй родині я хочу все зробити інакше.
І от що. Я можу бути відстороненою або різкою у відстоюванні кордонів. Але, мамо, мені так важливо, щоб ти все одно була поруч і займала мою позицію - материнську, подружню, жіночу. Щоб не критикувала, а вірила в мене і довіряла.

Мені 30 років.

Здається, я почала розуміти тебе, мамо. Розуміти, чому ти так чинила. Чому не могла інакше. Я знову бачу, як ти любила мене в дитинстві, як старалася. Я ображалася на тебе. Але я так хотіла бути ідеальною, і так хотіла, щоб ідеальною була ти. А тепер я бачу, що теж помиляюся і не можу інакше...
І який мені важливий тепер твій досвід - як ти линула до мене, незважаючи на мій опір. Як залишалася поруч навіть тоді, коли я думала, що ти мені не потрібна.
Я знову хочу, щоб ти була моєю подругою і ділилася зі мною своїм досвідом і знаннями.
І так, мам, твоя допомога із дітьми та по господарству просто безцінна. Вона мені дуже потрібна. Тому що, як не стараюся, страшенно втомлююсь.

Мені 40.

Складний період, перехідний. Діти підростають, я вже не така молода. Я боюся, що чогось не встигну, на щось не вистачить сил. А як це було у тебе, мамо? У чому ти знайшла себе, коли виросла я? Уявляю, як важко тобі було відпускати мене! Як мені потрібна зараз твоя порада і підтримка! Якою мудрою ти була тоді, а я не помічала...

Мені 50 років.

От і виросли мої діти, полетіли будувати свої життя... Вже дається взнаки вік, сил уже не так багато... Маю хорошу роботу, мене поважають, я багато чого досягла. Я незалежна, у мене все добре. Але, як же ти потрібна мені зараз, мамочко! Моя рідна людина, яка пройшла поруч зі мною все життя, бачила мене і сильною, і слабкою. Як я хочу покласти голову тобі на коліна і знову стати маленькою. Я так втомилася бути дорослою і сильною. Я хоч і приховую, але мені страшно. Я боюся старості, немічності, самотності. І як же я вдячна за те, що бачу, як старієш ти, як борешся з хворобами, як любиш кожен день, як прагнеш жити!

Мені 70. Мамо, тебе вже немає. Але ти і досі поруч зі мною. Знаєш, я люблю свою старість, тому що бачила, як ти любила свою. Я не боюся йти далі, тому що бачила, як ти пройшла свій шлях. Я пам'ятаю твої руки, обійми, твою чудову усмішку. Я пам'ятаю, як ти любила мене, помиляючись, втомлюючись, остерігаючись втратити. Любила, попри мій норов, відчуженість, претензії, образи. Любила попри все і вірила в мене. І завдяки цьому, я зараз так люблю своє життя!

Катерина Зінов'єва, психолог, мама двох дітей

Переклад з російської

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

 

Бути мамою. Діти. Бувальщина. Спілкування.