Зізнання одного батька

Синку, я кажу ці слова, коли ти спиш, підклавши руку під щічку. Твоє біляві кучерики злиплися на вологому чолі. Я прокрався в твою кімнату. Кілька хвилин тому, коли я читав газету, на мене нахлинула важка хвиля каяття. Я прийшов до твого ліжечка з усвідомленням своєї провини.
Ось, про що я думав, синку. Я зірвав на тобі свій кепський настрій. Вилаяв тебе, коли ти вдягався у школу. Вичитав за те, що не почистив черевики. Розсердився, коли ти кинув одяг на підлогу. За сніданком я теж до тебе чіплявся. Ти пролив чай. Жадібно ковтав їжу. Поклав лікті на стіл. Густо намазав хліб маслом. Та коли ти виходив, ти озирнувся, помахав мені рукою і крикнув: «До побачення, тату!». А я тільки насупив брови і пробубонів: «Розпрями плечі!»
Ввечері усе повторилося. Повертаючись додому, я помітив тебе у дворі. На твоїх панчохах були дірки. Я принизив тебе перед твоїми друзями, змусивши йти додому. Я казав: «Панчохи дорого коштують. І якби ти сам купував їх собі, то був би акуратнішим!» Тільки уяви, синку, що це говорив твій батько!
Пам'ятаєш, як ти увійшов потім до бібліотеки, несміливо, з болем в очах? А я роздратовано зиркнув на тебе. Ти нерішуче зупинився біля дверей. «Чого тобі?» - різко запитав я. Ти нічого не відповів, лише кинувся до мене, обійняв за шию і поцілував. Твої ручки стиснули мене з любов'ю, яку Бог вклав у твоє серце і яку навіть моє зневажливе ставлення не змогло висушити. А потім ти пішов, задріботів ніжками по сходах.

І раптом газета вислизнула з моїх рук, мною оволодів страх. Що зі мною зробила звичка? Звичка чіплятися, лаяти - така була моя нагорода за те, що ти – мій маленький хлопчик. Не можна сказати, що я не любив тебе. Річ у тому, що я забагато чекав від тебе і міряв тебе міркою власних років.
А в твоєму характері так багато здорового, прекрасного і щирого. Твоє маленьке серце таке саме велике, як світанок над пагорбами. Я бачив це, коли ти кинувся до мене, щоб поцілувати перед сном.
Я прийшов до твого ліжечка в темряві, присоромлений, схилив перед тобою коліна! Я знаю, ти не зрозумів би цих промов. Але завтра я буду справжнім батьком! Я дружитиму з тобою, страждатиму, коли ти страждаєш, і сміятимуся, коли ти смієшся. Я прикушу язика, якщо з нього буде готове зірватися роздратоване слово. Я постійно повторюватиму як заклинання: «Адже він - тільки хлопчик, маленький хлопчик!»
Раніше я бачив в тобі дорослого. Та зараз, коли ти згорнувся у своєму ліжечку, я розумію, що ти ще дитина. Я вимагав забагато, занадто багато.
Дейл Карнегі

Завітайте до нас на сторінку SuperKidsTips

Як формуються неправильні харчові звички

Самі того не помічаючи, дорослі дотримуються певних негативних сценаріїв, які в майбутньому дають свої плоди у вигляді порушеної харчової поведінки, невміння прислухатися до свого організму і усвідомлювати його потреби, звичку "заїдати" негативні емоції, їсти за компанію, замінювати їжею брак любові та уваги тощо.

«Поки не з'їси, не вийдеш з-за столу»
У дитини формується страх перед покаранням. Таким чином ігноруються потреби організму. Навіть не відчуваючи голоду, дитина сидить над тарілкою і набиває себе їжею. У майбутньому це призводить до того, що людина не відчуває своїх потреб, апетиту, насичення, голоду. Вона автоматично накладає собі повну тарілку і з'їдає всю порцію. Хоча для насичення організму цього може бути багато.

«Ложечку за маму»
Перемикання уваги з процесу поглинання їжі та заміна на інші стимули. У такому випадку може розвинутися звичка замінювати їжею інші потреби. Це може призвести до бездумного і неконтрольованого поглинання їжі, наприклад, за переглядом телевізора або читанням книги людина з'їдає цілу коробку цукерок.

«Ой, такий хороший хлопчик - усе з'їв"
Похвала, заохочення за їжу. Коли тарілка чиста - дитину хвалять, радіють. А оскільки в будь-якій людині закладене прагнення отримувати любов і визнання, дитина рада старатися. Найбільш старанні вже в ранньому віці отримують ожиріння і ряд супутніх проблем.

Отримання уваги
Коли батьки приділяють дитині недостатньо уваги і зосереджуються лише на головних, з їхнього погляду, проявах турботи - нагодувати і одягнути, інші потреби ігноруються. Щоб отримати увагу батьків дитина використовує доступні засоби. Якщо приділяють увагу тільки під час годування, дитина полюбить цей процес, але не заради отримання поживних речовин, а для емоційного насичення увагою батьків.

«На тобі за це цукерку»
Зробиш уроки - отримаєш шоколадку, помиєш посуд – дам печиво, доїси суп – буде десерт. У майбутньому в дитини формується стереотип: «Я їм солодке, отже, я хороший».

Чіткий графік обідів і вечерь.
Звичка їсти за графіком, а не за бажанням може бути шкідливою. Адже при цьому ігнорується почуття голоду і апетиту, регулятором прийому їжі стає не організм, а годинник.

Ірина Зозуля

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Одна історія

У лікарню у важкому стані привезли трирічну дівчинку Лізу. Її стан із кожною хвилиною погіршувався. Треба було терміново робити переливання крові. У коридорі чекали її батьки та старший брат, якому недавно виповнилося п'ять. Хлопчик свого часу переніс ту саму хворобу, від якої зараз страждала його сестра, і в його крові виробилися антитіла. Тому лікарі сподівалися на успіх переливання крові брата.
Лікарю треба було умовити хлопчика, і він запитав, чи готовий він віддати сестричці свою кров. Малий засумнівався на мить, та потім, глибоко зітхнувши, сказав:
- Так, я згодний, якщо це врятує Лізу.
Хлопчика поклали поруч із сестрою і почали переливання. Братик усміхався, коли бачив, як щічки його сестри рожевіють. Але раптом він різко зблід, усмішка зникла з обличчя. Він дуже серйозно подивився на лікаря і спитав:
- А коли я почну помирати?
З'ясувалося, що малюк зрозумів лікаря по-своєму: він подумав, що має віддати всю свою кров сестрі. Він був у цьому впевнений і все одно погодився.

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Як минув день у школі?

Звісно, батьки хочуть бути в курсі того, що відбувається з їхньою дитиною в школі. Та зазвичай, запитуючи: «Як справи у школі?», чуємо у відповідь сухе: «Добре» або «Нормально». Але ж цього недостатньо! Адже вам і справді цікаво, що сталося з дитиною за день, що її хвилює і бентежить. Краще ставити питання, які передбачають розгорнуту відповідь. Наприклад, такі:

1. Що тобі сьогодні запам'яталося в школі найбільше?
2. Що сьогодні найбільше не сподобалося?
3. Що тебе найбільше розсмішило?
4. Що тебе сьогодні здивувало у школі?
5. Якби ти міг обирати, з ким із дітей хотів би сидіти за партою, кого обрав би?
6. А з ким нізащо не хотів би сидіти? Чому?
7. Яке місце у школі твоє улюблене?
8. Яке найдивніше слово ти сьогодні почув?
9. Якби сьогодні ввечері я подзвонила вчительці, що вона могла б розповісти про тебе?
10. Як ти сьогодні комусь допоміг у школі?
11. Яку добру справу ти сьогодні зробив?
12. Як тобі сьогодні хтось допоміг?
13. Скажи мені одну нову річ, про яку ти дізнався сьогодні в школі?
14. З чого ти сьогодні найбільше тішився?
15. Коли тобі було найнудніше?
16. Якби сьогодні в твоєму класі приземлився НЛО, кого з дітей ти хотів би, щоб вони забрали?
17. З ким тобі сьогодні хотілося гратися на перерві? З ким ти ще жодного разу не грався?
18. З ким тобі хотілось би подружитися?
19. Розкажи про щось хороше, що сталося з тобою школі.
20. Яке слово вчитель повторював сьогодні найчастіше?
21. Як гадаєш, що треба робити в школі частіше?
22. Як тобі здається, чого менше треба робити в школі?
23. До кого в твоєму класі ти можеш ставитися краще, ніж зараз?
24. А де ти найчастіше граєшся на перерві?
25. Хто найвеселіший у вашому класі? Що він робить такого смішного?
26. Що сьогодні було найсмачнішим під час обіду?
27. Якби ти завтра став учителем, що ти зробив би насамперед?
28. Якби ти міг помінятися місцями з кимось зі свого класу, з ким би помінявся? Чому?
29. Чи є у вашому класі хтось, з ким тобі не хочеться розмовляти?
30. На якому уроці ти сьогодні використовував простий олівець? Що ти ним писав?

Катерина Кес

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Чому ми кричимо на дітей?

Чому ми кричимо на дітей?

1) Бо дитина слабша. Ми виливаємо не неї весь емоційний бруд, часом навіть не замислюючись. Здається нормальним викричати своє незадоволення життям, звалити провину за свої проблеми. Все одно дитина не відповість, промовчить. А якщо заплаче або образиться, байдуже. Головне, що нам стало легше.

2) Бо забагато вимагаємо. У кожного з нас є ідеальний образ. І ми вганяємо дитину в ці рамки від народження. Повинна бути! Повинна відповідати! Англійська з народження, читання з трьох років Треба встигнути, бо моя дитина має бути вундеркіндом або індиго. Ми придушуємо дитячу природу і прагнення. Бажаємо за дитину. Живемо за неї. Дресируємо. Порівнюємо з іншими дітьми. І втрачаємо.

3) Бо так швидше чогось досягти. Дитина нікуди не поспішає, а ми постійно. Для нас важливо все встигнути, все зробити, все отримати. Тож обираємо фастфуд замість сімейної вечері, авто замість прогулянки, джинси замість сукні, ліфт замість сходів, смс замість листівки, крик і наказ замість пояснення і розмови... Але й результат приходить тільки зовнішній, ілюзорний, тимчасовий.

4) Бо ми не вміємо пояснювати. Іноді здається, ну чому він не може цього зрозуміти, адже я пояснюю сотий раз. Поганих учнів не буває! Є вчителі, які не можуть пояснити, не хочуть думати, не шукають інших шляхів. Але якщо ми не вміємо пояснювати простих речей... тож не зможемо пояснити найважливіших.

5) Бо влаштовуємо показовий виступ «Я хороша мати!» Іноді для нас проявити суворість прилюдно означає показати, що я виховую своїх дітей. «Я сувора мати, значить, хороша.» І ми кричимо, обмежуємо, забороняємо... Все, як в театрі. І ми граємо, входимо в роль. Викладаємось, як можемо. Мета одна - показати! І ми лицеміримо ... і, отже, не будемо справжніми ніколи.

6) Бо не можемо перемогти свій страх. Ми боїмося... Боїмося всього. З гірки може впасти, розіб'є голову, поїдемо в лікарню, будуть зашивати, може втратити багато крові, далі реанімація... І ми вже чуємо сирену швидкої і бачимо людей у білих халатах... Ні, краще гримнути зайвий раз. Так безпечніше і набагато спокійніше. Ми боїмося за дитину... а, отже, не даємо їй жити.

7) Бо не замислюємося про наслідки. Ні, не зараз, а коли дитина перестане бути дитиною. Ми не бачимо в ній особистості. Не хочемо її розуміти. І це не означає, що ми не любимо своїх дітей. Ні-ні, ми любимо! Тільки дуже мало замислюємося про те, як саме любимо. Одна моя знайома казала, що їй не хочеться дзвонити мамі, бо та постійно чимось незадоволена. Може, і нас це чекає в майбутньому?! Може, колись дитина стане на нас кричати?! Може, геть перестане слухатися?!

То, може, поки не пізно треба виховувати себе, а не дитину, міняти себе, а не її. Бо всі ми чудово знаємо - «що посієш, те й пожнеш». І якщо ми посіємо агресію, порожнечу й лицемірство, то і отримаємо колись те саме у відповідь.

Зі статті Н.Богдан

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Притча про відстань між серцями

Професор психології якось запитав у своїх студентів:
– Чому, коли люди сваряться, вони кричать?
– Тому що втрачають спокій, – сказав один.
– Але навіщо кричати, якщо інша людина з тобою поруч? – запитав професор. – Не можна говорити тихо? Навіщо кричати, якщо ти розсерджений?
Учні пропонували свої відповіді, але жодна з них не влаштувала професора. Зрештою він пояснив, чому це відбувається:
– Коли люди незадоволені одне одним і сваряться, їхні серця віддаляються. Аби подолати цю відстань і почути одне одного, їм доводиться кричати. Що сильніше вони сердяться, то голосніше кричать.
А що відбувається, коли люди люблять? Вони не кричать, навпаки, говорять тихо. Тому що їхні серця дуже близько, і відстань між ними зовсім маленька. А коли любов стає сильнішою, що відбувається? – продовжував професор. – Вони не говорять, а тільки перешіптуються і стають ще ближчими у своїй любові. А згодом і перешіптування стає зайвим. Вони лише дивляться одне на одного і все розуміють без слів.
Так от, коли сваритесь, не дозволяйте вашим серцям віддалятися одне від одного, не вимовляйте слів, які ще більше віддаляють вас. Бо одного дня відстань може стати такою великою, що ви не знайдете шляху назад.

Завітайте на нашу сторінку SuperKidsTips

ЧИМ ЗАЙНЯТИ ДИТИНУ У ВИХІДНІ

Не знаєте, чим зайняти дитину у вихідні? Пропонуємо кілька ідей цікавого дозвілля без ґаджетів.

Будиночок для ляльок
Особливо будувати такі хатки полюбляють дівчатка. Виділіть місце в кімнаті. Можливо, вам доведеться пожертвувати коробками для взуття, скриньками та подушками, але повірте, це того варто. Дитина почуватиметься дизайнером та архітектором одразу, і буде дуже задоволена собою.

Намалювати настільну гру
Запропонуйте дитині самостійно намалювати гру. Якщо треба, допоможіть придумати сюжет і маршрут. Знадобиться ватман, різнокольорові олівці та фломастери, кубик для гри. А фішками можуть бути ґудзики чи улюблені маленькі іграшки.

Зробити фотоальбом
Напевно, у вас вдома назбиралося багато сімейних фотографій, і більшість з них лежать у конвертах. Зараз продається безліч альбомів, в які можна приклеювати фотографії, підписувати їх, декорувати сторінки. Напевно, дитині буде цікаво зайнятися цим.

Як навчити дитину чекати?

Передусім батьки мають засвоїти, що просити почекати можна дитину не молодше 2,5-3 років. Батьки, знаючи свою дитину, мають відчути, скільки часу вона може чекати. Можливо, спершу це буде всього 30 чи навіть 10 секунд.
Далі починаємо діяти. Коли дитина відволікає вас від якоїсь справи або розмови, скажіть: «Синку(доню), почекай, будь ласка, я зараз закінчу говорити з татом, і ти мені розкажеш те, що хочеш». І далі, любі батьки, будьте дуже уважні! Час очікування має бути таким, щоб дитина змогла його витримати. Нехай навіть 5 секунд для початку. Можливо, ви не встигнете закінчити розмову або дочистити картоплю. Байдуже. Ваше завдання - допомогти дитині навчитися чекати, а не доробити справу. Тому за кілька секунд слід звернути увагу на дитину і сказати наступне: «Дуже тобі дякую, що зміг(змогла) почекати. Мені було важливо закінчити писати лист (прасувати білизну, підмітати). Я тебе уважно слухаю". І далі ваш час належить дитині.

Що отримав малюк? Чого він навчився? Він зрозумів, що зробив щось важливе. Зміг почекати і мама йому вдячна, адже завдяки цьому вона встигла зробити важливу справу. І малюк собою пишається! Він зробив це! Він зміг! Ось вони, перші прояви самовладання. Поступово час очікування можна збільшувати і дитина до цього звикатиме.
Періодично просити малюка трохи почекати можна і потрібно. Однак не перестарайтеся. Не робіть це щоразу, коли дитина потребує уваги.
На завершення зауважу, що вольові процеси у дітей розвиваються після трьох років. Тому очікувати від немовляти вольової поведінки не варто.

Зі статті психолога Юлії Гусєвої

Завітайте на нашу сторінку SuperKidsTips