Притча про двох немовлят

У животі вагітної жінки розмовляють двоє немовлят. Одне із них - віруюче, інше – невіруюче.

Невіруюче немовля: Ти віриш у життя після пологів?

Віруюче немовля: Авжеж, вірю. Це ж очевидно, що життя після пологів існує. Ми зараз тут, аби стати сильними і готовими до того, що чекає на нас потім.

Невіруюче немовля: Дурня! Ніякого життя після пологів бути не може! Ти можеш собі уявити, на що воно схоже?

Віруюче немовля: Я не знаю деталей, але я вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, будемо ходити самі і їсти своїм ротом.

Невіруюче немовля: От нісенітниця! Самим ходити і їсти ротом неможливо! Це смішно! Ми маємо пуповину і живимося через неї. Життя після пологів не існує, бо наше життя – пуповина - надто коротке.

Віруюче немовля: Я впевнений, що це можливо. Просто все буде трохи інакше. Це можна собі уявити.

Невіруюче немовля: Але ж звідти ще ніхто й ніколи не повертався! Життя завжди закінчується пологами. І взагалі, життя - це одне велике страждання у темряві.

Віруюче немовля: Ні, ні! Я точно не знаю, яким буде наше життя після пологів, але ми, напевно, побачимо маму, і вона подбає про нас.

Невіруюче немовля: Маму? Ти віриш у маму ?! І де ж вона?

Віруюче немовля: Вона скрізь навколо нас. Ми перебуваємо в ній і завдяки ній рухаємося і живемо. Без неї ми просто не могли б існувати.

Невіруючий немовля: Безглуздя! Я не бачив ніякої мами, і тому очевидно, що її просто немає.

Віруюче немовля: Не можу з тобою погодитися. Адже іноді, коли все навколо затихає, можна почути, як вона співає, і відчути, як вона гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше справжнє життя почнеться тільки після пологів.

А ти?

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Притча. Цікаві балачки. Порада.

Жадібний малюк

У житті кожної мами настає час, коли її дитина стає жадібною і зовсім відмовляється ділитися. Кричить «Моє!!!» як про свої, так і про чужі іграшки, які опинилися у неї в руках. Часто в цей період батьків охоплюють складні емоції і думки, наприклад:

«Моя дитина росте егоїстом».

«Він не матиме друзів».

«Що люди скажуть?»

Маємо хорошу новину. Такий період буває в кожної дитини. Певною мірою, це пов'язано з природним психічним розвитком. Якщо так відбувається, можете бути спокійні:

- Дитина розвивається.

- Дитина розвивається нормально.

- Така поведінка не потребує корекції.

- Цей період минеться сам собою.

Річ у тому, що дитина ототожнює себе з предметами. І те, що у неї в руці, це ніби продовження самої руки. Звісно, малюк протестує, бо не хоче віддавати частинку себе. Так само дитина не оперує поняттям часу. Їй здається, що іграшку заберуть «з кінцями» і все. Усвідомлення свого і чужого формується пізніше.

Чого робити категорично не варто:

- Змушувати дитину ділитися.

- Називати дитину жадібною.

- Соромити, читати мораль про життя.

- Сильно хвалити малюка, якщо він поділився.

Що робити марно:

- Пробувати пояснювати, що треба ділитися.

- Умовляти.

Що потрібно:

- Бути поруч і не допускати фізичної агресії щодо інших дітей. Якщо дитина хоче забрати свою іграшку, треба попросити її віддати. Якщо чужий малюк не хоче віддати іграшку сам, зверніться до його мами (тата, няні) і попросіть повернути іграшку.

- Ненав'язливо показувати дитині, як відбувається обмін іграшками. Пояснювати, що іграшку обов’язково повернуть.

- Перед виходом із дому розповідати малюку про ситуації на дитячому майданчику. Наприклад, якщо ви берете відерця, лопатки і формочки для пісочні, інші дітки можуть їх брати. Якщо дитина не погоджується, доведеться гратися в пісочні самому або натомість погойдатися на гойдалці.

- Співчувати дитині, коли з нею відмовляються ділитися і коротко пояснювати, що господар має право не давати свої речі, якщо не хоче.

- Самим бути щедрими.

- Поважати свій і чужий простір.

Автор: психолог, психотерапевт Ольга Турчина. 

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Виховання. Діти. Конфлікт. Порада.

Лист до мами

Мені 1 рік.

Мамо, ти для мене весь світ. Твої руки, обійми, усмішка - це головне, що потрібно мені зараз. Я хочу бути поруч із тобою кожну хвилину, відчувати твій запах, чути твій голос. Мені так добре і безпечно, коли ти поруч. Я вчуся ходити, говорити, поводитись так, як ти. Я хочу бути схожою на тебе, мамо!

Мені 5 років.

Мамо, ти мій перший учитель. Як приготувати бутерброди, зварити макарони, як заводити знайомства, що таке добре і що погано, як влаштований світ, і звідки береться веселка? Мені так подобається, коли ми з тобою удвох, балакаємо про те про се. Ти найкраща мама на світі! І найкрасивіша. Всі мої малюнки і вироби - для тебе, мамо!

Мені 10.

Я школярка. У мене багато подружок. Але я дуже хочу дружити з тобою, мамо. Щоб ти розкривала мені таємниці жіночого світу, вчила дбати про себе, підбирати одяг, користуватися косметикою. Аби у нас були наші «жіночі» секрети. Щоб я могла розповісти тобі, як на мене дивиться Мишко з паралельного класу. А ще, як чудово, що ти можеш пояснити мені складну тему з математики!

Мені 15.

Я норовливий підліток. Я прошу не втручатися в мої справи, не виховувати мене. Я вважаю себе достатньо дорослою, щоб самій приймати рішення. Мене страшенно дратують твої поради і повчання, мамо. Я сама знаю, що мені потрібно.
Мамо, мені так важливо, щоб не зважаючи на всі мої грубощі, ти залишалася на моєму боці, довіряла мені, вірила в мене. Насправді мені дуже важливо, що ти цікавишся моїми справами і моїм життям. Я так сподіваюся, що вдома мене люблять і чекають будь-яку - з пірсингом, татуюванням, чорним волоссям, розбитим серцем чи закохану в нового хлопця.
Мені зараз так важливо зрозуміти, хто я, яка я, що люблю і у що вірю. Мені так важливо стояти на своїх ногах. Я з силою відштовхуюсь від тебе і твоєї підтримки. Але ти не бійся за мене, мамо. Відпусти мене, а я обов'язково повернуся до тебе – вже доросла.

Мені 20 років.

Я студентка. Почуваюся дорослою, молодою, сильною. У мене все життя попереду, і я впевнена, що багато зможу. Я подобаюся чоловікам, маю гроші. Іноді мені здається, що я розумію життя краще за тебе, мамо. Твої погляди здаються мені застарілими, а втручання в моє життя - настирливим. Відпусти мене, мамо. Дозволь піти своєю дорогою, зробити свої помилки.
І ще, мамо, я так хочу, щоб ти була щасливою, щоб мала своє життя, роботу, подруг. Твоє щастя робить мене вільною. Так мені значно легше самій стати щасливою.
Прошу лиш одне, мамо, вір у мене. Мені так це потрібно зараз.

Мені 25.

Я живу окремо, я заміжня. Тепер я сама – мама, у мене малюк. Мамо, я і не знала, що саме зараз бути з тобою близькою мені буде так важко. Я стараюся бути хорошою дружиною і мамою. Я хочу врахувати і виправити всі помилки, які були в моєму дитинстві. Це твої помилки, мамо. Як багато твоїх «помилок» я бачу зараз. І у мене так багато питань до тебе. Виявляється, я ображаюся на тебе, мамо. Я багато в чому не згодна з тобою, і мені важко приймати твої поради. Я за все вдячна тобі, але в своїй родині я хочу все зробити інакше.
І от що. Я можу бути відстороненою або різкою у відстоюванні кордонів. Але, мамо, мені так важливо, щоб ти все одно була поруч і займала мою позицію - материнську, подружню, жіночу. Щоб не критикувала, а вірила в мене і довіряла.

Мені 30 років.

Здається, я почала розуміти тебе, мамо. Розуміти, чому ти так чинила. Чому не могла інакше. Я знову бачу, як ти любила мене в дитинстві, як старалася. Я ображалася на тебе. Але я так хотіла бути ідеальною, і так хотіла, щоб ідеальною була ти. А тепер я бачу, що теж помиляюся і не можу інакше...
І який мені важливий тепер твій досвід - як ти линула до мене, незважаючи на мій опір. Як залишалася поруч навіть тоді, коли я думала, що ти мені не потрібна.
Я знову хочу, щоб ти була моєю подругою і ділилася зі мною своїм досвідом і знаннями.
І так, мам, твоя допомога із дітьми та по господарству просто безцінна. Вона мені дуже потрібна. Тому що, як не стараюся, страшенно втомлююсь.

Мені 40.

Складний період, перехідний. Діти підростають, я вже не така молода. Я боюся, що чогось не встигну, на щось не вистачить сил. А як це було у тебе, мамо? У чому ти знайшла себе, коли виросла я? Уявляю, як важко тобі було відпускати мене! Як мені потрібна зараз твоя порада і підтримка! Якою мудрою ти була тоді, а я не помічала...

Мені 50 років.

От і виросли мої діти, полетіли будувати свої життя... Вже дається взнаки вік, сил уже не так багато... Маю хорошу роботу, мене поважають, я багато чого досягла. Я незалежна, у мене все добре. Але, як же ти потрібна мені зараз, мамочко! Моя рідна людина, яка пройшла поруч зі мною все життя, бачила мене і сильною, і слабкою. Як я хочу покласти голову тобі на коліна і знову стати маленькою. Я так втомилася бути дорослою і сильною. Я хоч і приховую, але мені страшно. Я боюся старості, немічності, самотності. І як же я вдячна за те, що бачу, як старієш ти, як борешся з хворобами, як любиш кожен день, як прагнеш жити!

Мені 70. Мамо, тебе вже немає. Але ти і досі поруч зі мною. Знаєш, я люблю свою старість, тому що бачила, як ти любила свою. Я не боюся йти далі, тому що бачила, як ти пройшла свій шлях. Я пам'ятаю твої руки, обійми, твою чудову усмішку. Я пам'ятаю, як ти любила мене, помиляючись, втомлюючись, остерігаючись втратити. Любила, попри мій норов, відчуженість, претензії, образи. Любила попри все і вірила в мене. І завдяки цьому, я зараз так люблю своє життя!

Катерина Зінов'єва, психолог, мама двох дітей

Переклад з російської

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

 

Бути мамою. Діти. Бувальщина. Спілкування. 

 

З яким обличчям ви заходите у дім?

До кінця робочого дня ми всі втомлюємося. З цим не посперечаєшся. Але, шановні дорослі, давайте замислимося, з яким обличчям ми повертаємося з роботи додому. З цього виразу нашого обличчя непомітно для нас самих складається сімейна традиція. Адже погодьтеся, в дім можна заходити по-різному.

Пам'ятаю, коли батько приходив з роботи додому, мама чи бабуся питали його: "Як справи на роботі?" Він майже завжди відповідав: "Кожна робота гарна, коли працюєш в радість!" І ми всі усміхалися.

Мій батько завжди примудрявся заходити в дім після робочого дня з усмішкою на обличчі. Одним із його принципів був - залишати за порогом сімейного дому всі робочі проблеми.

Коли я була маленькою, я завжди зустрічала батька з роботи одним і тим самим питанням: "Тату, а що ти мені приніс?" Батько, якщо він у той день нічого мені не приносив, відповідав завжди однаково: "Свою любов, донечко!" І ми кидалися одне до одного в обійми. Якщо ж батько приносив мені щось "смачненьке", якийсь гостинчик, або "цікавеньке", тобто іграшку, книжку абощо, то діалог був такий:

- Тату, а що ти мені сьогодні приніс?
- Щось та й приніс, доцю!
- Смачненьке чи цікавеньке?
- Сьогодні смачненьке!

І віддавав мені невеличкий подаруночок. Я дуже раділа, але про всяк випадок казала:

- Ой, як чудово! Тільки у мене для тебе нічого немає.
- А мені нічого й не треба. Мені потрібна лише твоя любов!
- Ну, це - завжди будь ласка!

Після всіх виголошених паролів і відгуків, добре відомих учасникам діалогу, ми обоє весело сміялися і радісно обіймалися. Батько дотримувався принципу: заходячи в сімейний дім, скажи доброзичливий пароль, а потім дочекайся на нього відгуку.

А які паролі та відгуки звучать у вашій родині?

Шановні дорослі, давайте стежити за виразом свого обличчя, коли ми заходимо в дім. І особливо, за виразом своєї душі.

З книги "Сім'я особливого призначення, або Рецепти позитивного батьківства на кожен день"
Аліна Бікєєва

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

Батьківство. Сім'я. Порада. Спілкування. 

Життєва мудрість

 

Я просив сил. Життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним. Я просив мудрості. Життя дало мені проблеми для вирішення. Я просив багатства. Життя дало мені мозок і м’язи, щоб я міг працювати. Я просив можливість літати. Життя дало мені перешкоди, щоб я їх долав. Я просив любові. Життя дало мені людей, яким я міг допомагати в їхніх проблемах. Я просив благ добробуту. А життя дало мені можливості. Я нічого не отримав з того, про що просив. Але я отримав все, що мені було потрібно.

 

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

 

Порада. Притча. 

Токсичні батьки

 

Йдеться про батьків (та інших людей), чия поведінка має стійкий, безальтернативний характер. Ці батьки не змінюють своїх переконань, не сумніваються в істинності своїх поглядів, мало схильні до саморозвитку, бо вважають, що вже його «завершили».

Дитина в усьому залежить від дорослого. Вона беззахисна перед всемогутніми, у кілька разів вищими, сильнішими, розумнішими батьками. Батьки для дитини - це їжа, притулок, і, що найважливіше, - єдине доступне в дитячі роки джерело задоволення душевних, людських потреб у любові, спілкуванні, ніжності, схваленні, теплоті. Постійне «задоволення» цих потреб збоченим способом - критикою, лайкою, бурчанням, глузуванням призводить до серйозних і глибоких травм особистості.

Дитині нестерпно визнавати, що батьки можуть помилятися, чинити з нею жорстоко, грубо. Легше повірити в те, що ти сам поганий, сам винен у такому ставленні, сам довів, словом, сам у всьому винен. До того ж, батьки, постійно в цьому переконують.

Такий досвід дорослішання

- руйнує самооцінку дитини;
- підриває впевненість у собі;
- прищеплює негативне сприйняття самого себе;
- вчить жити в страху;
- прищеплює почуття провини, позбавляє самоповаги, самостійності;
- прищеплює почуття безпорадності, нікчемності, відсутність будь-якої гідності;
- дитина почуває себе «негідною» любові, симпатії, навіть хорошого ставлення.

Звісно, усі батьки іноді можуть покомандувати, покритикувати, вдатися до маніпуляції. І це нормально. Ненормальною ситуація стає тоді, коли людина тільки й використовує ці методи у спілкуванні. Розрізнити «нормальність» від «токсичності» можна:
- За стабільністю (дитину критикують щодня і за все)
- За ступенем руйнівних наслідків (Наприклад, «погані» результати психологічних тестів, постійна і висока тривожність, відсутність здорових, теплих, близьких і радісних стосунків, часто спостерігається депресія, пригніченість, безініціативність)

Чи не впізнаєте ви когось у цьому портреті?

З книги Сьюзан Форвард «Токсичні батьки».

 

Відвідайте нашу сторінку SuperKidsTips

 

Батьківство. Виховання. Діти. Стосунки. Сім'я.